Туристичні маршрути

Туризм

Маршрут №1

Школа – шкільний історико-краєзнавчий музей, – Пам’ятник загиблим односельчанам – капличка – в’їзд в село – старий кордон – стара застава – братська могила російських воїнів – урочище  Козачий яр – урочище Бродовата – Свято-Володимирський чоловічий монастир – школа.

Довжина маршруту – 18 км.

Тривалість маршрту – 9 год.

З музею ми прямуємо в центр села, де височить пам’ятник полеглим у Великій Вітчизняній війні односельчанам (фото 6).

307 колінківчан у роки війни були мобілізовані у військові частини. 157 жителів села стали активними учасниками боїв на фронтах. З них 85 полягли в боях за визволення рідної землі. З тих, що повернулися додому, 4 нагородженні орденом Слави ІІІ ступеня, 2 – орденом Червоної Зірки, 12 осіб отримали медалі „За от вагу” та „За боевые заслуги”.

На околиці села з 1812 до 1914 року проходив кордон (фото 8) між двома великими імперіями: Російською та Австро-Угорською. На ділянці Колінківців він поділявся на Самокриничний, Краснопісочний, Разнодорожний, Офіціальний і Заболотинський. При в’їзді в село зі сторони Чернівців (фото 1) з лівої сторони на відстані 50 м від асфальтованої дороги розташувалася російська застава Колінковецького прикордонного загону (фото 9). Тут було житловле приміщення, столова та приміщення для офіційних зустрічей представників різних держав, оскільки застава знаходилася недалеко від контрольно-пропускного пункту  на ділянці Офіціальний кордон.

На території села є шість великих братських могил (фото 10, 14), в яких поховано більше двох тисяч російських солдат і офіцерів. Найбільше поховання знаходиться в лісі – тисяча шістсот сорок вісім воїнів. Усі могили доглядаються місцевими жителями, раз в рік проводяться поминальні дні.

Початок I світової війни для Росії був досить невдалим. Відступивши з Галичини й Буковини під натиском австро-німецьких військ, російська армія восени 1915 року закріпилася на лінії Кам'янець-Подільський – Тернопіль – Кременець – Дубно. У кінці 1915 року Росія почала отримувати від своїх союзників у війні значну кількість зброї та амуніції. У 1916 році вона одержала 9,5 тис. кулеметів, 446 важких гармат, велику  кількість снарядів та набоїв. У травні 1916 року російські війська Південно-Західного фронту під керівництвом генерала Олексія Брусилова завдали австрійцям тяжких поразок і зайняли значну територію Галичини й Волині. У ході цієї наступальної операції росіяни просунулися вперед на 80–120 км.

Масштаби втрат противника були найбільшими за весь воєнний період 1914–1916 рр. Унаслідок Брусиловського прориву австрійська армія втратила понад 1 млн. осіб убитими й пораненими. Більше 400 тис. осіб потрапили в полон. Втрати російської армії також були значними й становили близько 500 тис. вояків.

В Колінковецькому лісі збереглося дуже багато окопів, бліндажів та інших фортифікаційних споруд часів Першої світової війни. Вони залишилися німими свідками важких кровопролитних боїв між російськими та австро-угорськими військами.

На території Колінковецького лісництва в 500-ах метрах від окраїни в урочищі Козачий яр розташувалася так звана Козача криниця (фото 13), її ще називають Чапаєвською. Старожили говорять, що саме козаки російської армії з ескадрону Чапаєва її викопали. На відстані 4 км від криниці в урочищі Бродовата серед густої лісової рослинності стоїть пам’ятник розстріляним колінківчанам (єврейської національності).

7 липня 1941 року  – трагічна дата в історії с. Колінківці. Нелюди села (так звані „босяки”), скориставшись тимчасовим безвладдям, заарештували сільських та приїжджих євреїв, які на той час перебували у селі. Безвинних людей зачинили в синагозі, потім загнали їх у підвал по коліна у воді, залишивши без води і їжі.

Через кілька днів самосудці повели їх у Топорівський ліс до урочища Бродовата та розстріляли. Під кулями упало 13 чоловік єврейської національності, серед яких були і діти. Ведучи до місця розстрілу, вбивці знущалися над невинними людьми, про що свідчили сліди крові на траві, де пролягав їх шлях. Тіла вбитих було зарито. Бандити сподівались, що про їхній вчинок не знатиме ніхто. Але чудом залишилась живою єврейка Русля, яка була лише поранена. На другий день вона, перелякана, прибігла у село та розповіла людям про цей злочин.

– На колінах перед убивцями стояв Бурих Якір і просив їх: „Розстріляйте мене 10 разів, тільки залишіть в живих мого сина Шимона, якому не виповнилося 16-ти літ, він хоче жити”. Ніщо не зупинило цих озвірілих, бездушних вбивць, яким пізніше прийшов заслужений вирок – смертна кара.

В липні 1996 року на місці розстрілу було відкрито пам’ятник. Неподалік протікає річка Гуків та б’є ключем кам’яна криниця, викопана австрійськими вояками на початку Першої світової війни.

На окраїні лісу, де нині знаходиться монастир, в березні 1945 року відбувся бій між загонами УПА та НКВС. Загін УПА зазнав великих втрат і відступив на Заставнівщину.

Маршрут № 2

Школа – р. Рокитна – грязевий вулкан – братська могила російських воїнів – урочище Каміння – цвинтар російських воїнів – урочище Велика гора – колінковецьке лісництво – 500-літній дуб – Свято-Вознесенська церква – центральне кладовище – школа.

Довжина маршруту – 16 км.

Тривалість маршруту – 10 год.

Згідно твердження доктора геолого-мінералогічних наук Рудька Георгія Ілліча, наше геологічне утворення – джерело в межах зсувонебезпечної території. Знаходиться цей геологічний об’єкт в межах села, на його північно-західній околиці. На геологічних зльотах наші попередники-гуртківці робили короткі повідомлення про нього. Вони вивчали літературу, зустрічалися з старожилами села, вченими, які працюють в цьому напрямку. І сьогодні я хочу познайомити всіх з результатами довготривалих спостережень.

 Навіть найстаріші старожили не пам’ятають приблизно року виникнення цього джерела-вулкану. Батьки старожилів розповідали, що це "нечисте місце” (а саме так називають старожили цей об’єкт) діє з дуже давніх часів. Активність і розміри його весь час міняються. На початку ХІХ століття об’єкт був невеличким. Активна ділянка мала діаметр 50 см. Але об’єкт швидко ріс, активно діяв. Через деякий час в окрузі утворилося болото сірого кольору. І в цьому болоті почали гинути тварини. Місце було огороджено. Глина, яку вивергав наш геологічний об’єкт, була теплою. Навіть в найлютіші зими джерело не замерзало, і постійно над ним піднімалася пара. Це явище цікавило населення села, і почалися його "вивчення”. Його накривали глиною, забивали камінням (а навколо багато піщаників), палили вогнища, виміряли глибину (при допомозі довгих жердин). Каміння джерело викидало назад разом з рідкою глиною, від вогнищ також нічого не залишалося, глибину виміряти так і не вдалося. До твердого ґрунту не досягали. Від активізації діяльності об’єкта ніяких ознак змін природи навколо не було помічено.

 В кінці тридцятих на початку сорокових років ХХ ст. об’єкт досяг, очевидно, свого максимуму (діаметр – 3 м). З того часу і до сьогоднішніх днів активність його декілька разів збільшувалася, а через деякий час – він заспокоювався.

 Пропоную вашій увазі результати спостережень кількох років. В 1986­–1988 роках об’єкт був спокійний (в дуже активний період болото наче кипить). Активізувався він в 1989 році. В квітні 1989 року в п’ятнадцяти метрах вище по схилу від основного витоку піднялися 4 конусоподібних горбичка з максимальним розливом площі в діаметрі 710 см. 2 травня на одному з горбичків тоненьким струмочком виливалася густа сіра рідина. 17 травня виливів не було, та вже 19 травня на іншому горбичку почалося виливання аналогічної рідини. Виділяється газ, але складу газу ми не визначали. Визначили одне – газ негорючий. Вогонь запаленого сірника на виділення газу не реагує.

Протягом 2002 року діяльність нашого об’єкту була незначна. Виміри ми провели 30 жовтня. Головне джерело знаходилося в 3,5 м від річки Рокитни. В 12,5 м вище по схилу – друге джерело і трохи північніше – третє. Діаметр активно діючої частини першого джерела з півдня на північ – 2 м, зі сходу на захід – 1,4 м. Друге джерело має 0,5 м в діаметрі, третє – 1,2 м. Виливало густу масу тільки друге джерело. Ця сіра рідка глина стікала від другого джерела 4 м на схід, потім змінювало русло на південь і через 14 м потрапляло у води річки Рокитни.

 Нижче за течією від місця попадання болота в річку ми вимили шліх. У шліху знайдено велику кількість кварців і його деякі різновиди, зокрема кришталь. Напрошується висновок: глибина виходу цієї рідини дуже велика. Вимитий шліх та зібрані біля об’єкту зразки, разом зі зразками глини ми відправили на аналізи в Івано-Франківський інститут нафти і газу. На жаль, результати аналізу до нас ще не дійшли.

Багато цікавого про наш об’єкт розповіла моїм попередникам професор Івано-Франківського інституту нафти і газу Н.Х. Білоус. Вона висловила думку, що глибина нашого об’єкта може досягати декількох кілометрів. Друга дуже цікава інформація: об’єкт може реагувати на сейсмічні явища не тільки епіцентрів, які є поблизу, а й епіцентрів Середньої Азії і навіть Тихого океану.

25-26 грудня 2004 року спостереження за грязьовим вулканом вів наш гуртківець Лазар Іван. Його вразила дуже велика активність. З кратера виливалася великими порціями густа суміш. Такої активності ми не спостерігали давно. А на другий день дізналися про катастрофічне цунамі в Індійському океані.

На протилежній стороні села є потужне джерело з великим дебітом. Н.Х. Білоус вважала, що ці два об’єкта між собою пов’язані, хоча між ними відстань більше 10 км. Одеський науково-дослідний інститут провів аналізи води. Вода мінералізована і може використовуватися як столова та лікувальна. Населення села болото нашого геологічного об’єкта використовувало як будівельний матеріал (добре зцементовує, замість фарби), як ліки (особливо для лікування тварин – прикладали болото на рани). На смак болото і вода солонуваті.

З грудня 2005 року науковці кафедри фізичної географії допомагають вести спостереження за нашим об’єктом. Уже в нашому університеті проведені аналізи глини і рідини, а активність об’єкта співставляється з результатами спостережень сейсмічної станції Чернівецького національного університету ім. Ю. Федьковича.

Згідно результатів аналізів вміст катіонів і аніонів в 1 літрі вулканічної рідини становить 1382,01 мг, в той час як у криничній воді, що поруч цей показник 917,06 мг. Особливо великий вміст катіонів Na⁺ та К⁺ – 402,5 мг, (в криниці – 13,5 мг), а з аніонів НСО₃ – 732 мг (488мг), СО₃ – 24мг (0).

Увесь 2006 та 2007 роки вулкан активно вивергає на поверхню грязевулканічну брекчію, окрім місяця серпня 2006 року. В той час його діяльність припинилася – глина застигла так, що на ній можна було стрибати. 3 вересня і до нинішнього часу його активність то збільшувалась, то зменшувалася. Цікаво, що на протязі цих років діяльність вулкану перед великими землетрусами помітно підвищується.

9 грудня 2007 року взято рідку суміш та густу грязь, які були здані на кафедру фізичної географії та національного природокористування ЧНУ для проведення лабораторних аналізів. Вся навколишня місцевість була покрита снігом. В трьох місцях, де виливалася рідка суміш, снігового покриву не було. На вулиці було 2°С, температура рідини становила +4°С.

В 2007 році був випущений новий атлас Чернівецької області. Співставивши геологічний профіль (геологічна карта, автор Чернега П.І.) з фізичною картою був зроблений висновок, що дійсно с. Колінківці знаходиться над геологічним розривом, що призвело до виникнення нашого грязевого вулкану.

Від вулкану краєм лісу направляємося до братської могили, що знаходиться поруч з господарством лісника Гончара І.І. В сирій землі лежать тіла 140 російських воїнів.

На відстані 500 м в північно-східному напрямку в лісі знаходиться урочище Каміння. Це великі монолітні піщаники, що піднялися з надр землі на поверхню. Очевидно, сталося це в період альпійсько-гімалайського горотворення (25 млн. років тому).

За 2 км від урочища Каміння в північному напрямку на узбіччі дороги Колінківці – Ржавинці знаходиться найбільше кладовище російських воїнів. На ньому поховано 1648 чоловік. Міцні буки і дуби, ніжні берізки та ялинки бережуть вічний спокій героїв.

Від кладовища повертаємо на схід і через 1,5 км по дорозі виходимо на найвищу точку Деалу марє – Велика гора – місце, з якого в сонячну погоду можна побачити неповторну панораму.

Спускаємося до Колінковецького лісництва, щоб зустрітися ще з одним дивом природи. Дуб (фото 12), вік якого 525 років, висота 22 м, діаметр крони 24 м, милує око кожного, хто проходить коло нього. Скільки цікавого він міг би розповісти туристам, краєзнавцям, та,  на жаль, природа заборонила йому розкривати таємниці.

Маршрут №3

Школа – поселення трипільської та черняхівської культури – озеро Багно – стара застава – поле бою між російськими і турецькими військовими загонами – мінеральне джерело – урочище Будей (піщаний кар’єр) – р. Рокитна – школа.

Довжина маршруту – 22 км.

Тривалість маршрту – 10 год.

За переказами старожилів саме на цих полях у 1739 році відбувся бій між відступаючими з-під Ставчан турками та козаками, які їх переслідували. Доказом цього є знайдені козацькі люльки та наконечник козацького списа.

Під час російсько-турецької війни 1735–1739 років вирішальні події відбулися на землях Північної Бессарабії.

Влітку 1739 р. 80-тисячна російська армія, якою командував генерал Мініх, переправилася через Дністер неподалік села Брідок (Заставнівський район). Протягом двох тижнів росіяни відбивали атаки турецько-татарських військ.

На початку серпня 1739 р. російська армія рушила на Хотин в обхід з півдня. Намагаючись її стримати, турецьке командування створило між селами Недобоївці і Ставчани сильно укріплений табір, де розмістило 90-тисячну армію. Непрохідне болото, три лінії оборони з великою кількістю гармат зробили табір турків неприступним.

Вранці 17 серпня 1739 р. відбулася відома Ставчанська битва. 78-тисячна російська армія, оточена з усіх боків ворогами, почала штурмувати турецькі укріплення. Під гарматним обстрілом російські воїни перекинули через болотисту ріку Жупанець 27 мостів і пішли в наступ. У складі російської армії були гвардійці під командуванням генерал-фельдмаршала Румянцева, українці Миргородського полку, полк молдавських воїнів, угорський гусарський полк та полк донських козаків і грузинів. Крім цього, до армії росіян увійшло близько тисячі буковинців-добровольців, які брали участь у боях, охороні доріг і тилу. Турецькі війська зазнали поразки. Вони залишили на полі бою 48 гармат, близько 1000 шатер, майже тисячу вбитих. Російський генерал Мініх не переслідував ворога, боячись потрапити у засідку.

Через два дні герої Ставчанської битви переможно вступили в Хо­тин. Турецький гарнізон втік із фортеці. Його командир, що залишився на своєму посту, вийшов назустріч російському війську і передав ключі від воріт Хотинської фортеці. Переможці здобули великі трофеї: 179 гармат, велику кількість бомб, гранат, пороху, 25 тисяч мішків різних товарів.

Ставчанська перемога викликала значне патріотичне піднесення народу, який сподівався на звільнення від турецького ярма. Молодий російський поет Михайло Ломоносов з нагоди цєї події написав „Оду на взяття Хотина”, в якій висловив захоплення хоробрістю своїх співвітчизників. Нині слова з оди М. Ломоносова викарбовані на мета­левій стелі біля входу до Меморіалу пам'яті, спорудженого в с.Ставчанах Хотинського району на честь 250-річчя перемоги над турками.

На відстані одного кілометра від озера знаходилася ще одна російська застава. В урочищі Будей, що розташоване на відстані 10 км від навчально-виховного комплексу, знаходиться мінеральне джерело з досить великим дебітом. Одеський науково-дослідний інститут провів аналізи води. Вона мінералізована і може використовуватися як столова та лікувальна.

В кількох десятках метрів знаходиться піщаний кар’єр. Пісок використовується як високоякісний будівельний матеріал. До того ж, в кар’єрі час від часу попадаються рештки багатьох водних тварин, які є доказом того, що ця територія в давні часи була дном великої водойми.

Від кар’єру по правому березі річки Рокитни повертаємося в село (відстань    12 км). На цьому наш похід завершився.

Поділись з друзями